Основні проблеми текстильної промисловості

Основні проблеми текстильної промисловості

В роботі текстильної промисловості допускаються істотні недоліки. Міністерство легкої промисловості України, його галузеві виробничі об'єднання, керівники підприємств не забезпечують повного використання наявних потужностей. На ряді заводів, фабрик і комбінатів слабо розгорнута організаторська робота.

Рівень завантаження виробничих потужностей зростає дуже повільно. У 1969 році він становив по ткацьких верстатах у бавовняній галузі 89,5 проц., шерстяній - 88,7, шовковій - 86,4, льняній - 65,4, а в бавовнопрядінні навіть знизився в першому півріччі 1970 року до 82,4 проц. проти 83,6 процента у 1966 році.

Багато підприємств працює з значно нижчою змінністю ніж передбачено нормативами. Коефіцієнт змінності, замість 2,85, у першому півріччі 1970 року у бавовнопрядінні дорівнював 2,6, а у шерстоткацтві - 2,78 і шовкоткацтві - 2,54.

За останні роки зросли простої технологічного устаткування. В першому півріччі 1970 р. в шовковій галузі фактичні простої перевищили планові на 3,47 проц., в бавовняній - ткацьких верстатів на 2 і прядильних машин на 3,34 процента.

Введенні в дію виробничі потужності освоюються повільно. На Чернігівському камвольно-суконному комбінаті у 1969 році ткацькі верстати використовувалися тільки на 64,4 проц. і в поточному році - на 77,2 процента. Досі не освоєні потужності на Житомирському і Ровенському льонокомбінатах, Херсонському бавовняному комбінаті (фабрика N 3).

Переоснащення промисловості ведеться низькими темпами. В той же час нова техніка в ряді випадків використовується не повністю. Високопродуктивні ткацькі верстати "СТБ" на Черкаському комбінаті шовкових тканин працюють з коефіцієнтом змінності 1,5 при середній змінності по підприємству 2. На Чернігівському камвольно-суконному комбінаті такі верстати працюють із змінністю 2 при змінності в цілому по підприємству 2,7.

Не зважаючи на помітне покращення виробничих процесів (автоматизація виробництва, вдосконалення технології обробки сировини тощо), у загальному профілі текстильна промисловість України й далі важливу роль відіграє виробництво півфабрикатів

50% всієї текстильної промисловості), які експортуються поза межі держави. У 21 ст. на галузі, що виробляють тканини, припадає всього 58% гуртової продукції, 70% вартості основних фондів і 50% виробничого персоналу.

Над науково-технологічними проблемами розвитку текстильної промисловості працюють Український науково-дослідний Інститут текстильної промисловості та Інститут Економіки Промисловості АН України, Хмельницький національний університет.

З нових одиниць збудовано за останні десятиліття:

у бавовняній промисловості: Херсонський бавовняний завод (65% виробництва України), з менших - Тернопільський комбінат, Чернівецьке текстильне об'єднання, бавовняно-прядильні фабрики у Львові, Києві, Нововолинському тощо;

з вовняної: фабрики сукна у Стрию, камвольно-прядильна фабрика в Донецькому, Чернігівський суконний комбінат тощо; шовкові комбінати у Києві, Черкасах, Дарниці (Київ).

Значно змінилася сировинна база текстильної промисловості через будову зав. синтетичних та хімічних волокон у Чернігові, Черкасах, Києві та ін., які дають 50% пряжі.

Якщо відносно високий рівень виробництва продукції не може бути досягнуто - це означає, що виробничі витрати залишатимуться відносно високими, і українським виробникам буде дуже важко конкурувати на світовому ринку. Тому, вони будуть обмежені своїм внутрішнім, українським ринком. Саме на цю ідею потрібно поглянути більш пильно, бо саме вона дає надію для українських виробників текстильної продукції.

Наявність сировинної проблеми в Україні - вказує на те, що, розвиток та розширення текстильної індустрії не може бути досягнуто тільки за рахунок імпорту сировини для виробництва продукції. А тому - про розширення текстильної промисловості в Україні - говорити зараз не приходиться.

Якщо ж говорити про тканини, які виробляються на Україні, то український виробіток Льону зменшився з 184,111 метрів в 2000 до 5,182 метрів в 2004.

Український виробіток шерсті зменшився з 48,617 метрів в 2000 до 7,609 метрів в 2004.

Український виробіток вовни зменшився з 68,471 метрів в 2000 до 17,211 метрів в 2004.

Але все ж таки, навіть ця сировина може забезпечити частину українського текстильного виробництва. (Головні виробники наведені в Додатку№1).

А тому - найкращий вихід з цієї ситуації на даний момент - виробництво одягу для українських споживачів, середнього класу, по можливості використовуючи свою сировину.

Основними напрямками розвитку текстильної промисловості є:

• реструктуризація галузей текстильної промисловості;
• поганий стан основних виробничих фондів;
• малопродуктивні методи виготовлення одягу;
• забезпеченість висококваліфікованих кадрів;
• погана якість виробів із штучного хутра;
• важкий стан вітчизняних виробників;
• не конкурентоспроможність на світовому ринку.