Текстильна промисловість – найважливіша галузь легкої промисловості, що забезпечує приблизно половину всього обсягу її виробництва, а також займає в ній перше місце за чисельністю зайнятих. Основна її функція – випуск предметів споживання, в першу чергу тканин і трикотажу. Поряд з цим вона задовольняє своєю продукцією і багато виробничі потреби. Залежно від використовуваного сировини текстильну промисловість зазвичай поділяють на кілька підгалузей – бавовняну, вовняну, шовкову, лляну, що випускає тканини з хімічних волокон, а також трикотажну і виробництво нетканих матеріалів.
Текстильна промисловість – найстаріша з усіх галузей сучасної індустрії. Саме з неї почався промисловий переворот в Англії в XVIII в., Який ознаменував перехід від мануфактурного виробництва до фабричного, який після винаходу парової машини навів також до формування перших великих промислових районів. Потім цей шлях капіталістичної індустріалізації пройшли інші країни Європи, Росія, США, та й деякі країни Азії. Довгий час текстильна промисловість залишалася провідною галуззю промисловості більшості розвинених держав світу, але в XX ст. її частка і в валової продукції, і в зайнятості економічно активного населення почала зменшуватися, а в другій половині того ж століття вона вступила в смугу тривалого структурної кризи. У міру індустріалізації країн Азії, Африки та Латинської Америки стало змінюватися співвідношення між Північчю (який у XIX в. За допомогою експорту свого дешевого фабричного текстилю сприяв фактичного руйнування цієї галузі в багатьох колоніальних і напівколоніальних країнах, наприклад в Індії) і Півднем.
Текстильна промисловість не відноситься до числа динамічно розвиваються галузей світового господарства. Принаймні, в 90-х рр.. XX в. світове виробництво тканин усіх видів залишалося приблизно на рівні 100-120 млрд м2 на рік. Темпи зростання світового споживання текстильних волокон, які досить швидко зростали до початку 1990-х рр.., Потім сповільнилися (рис. 83). Проте це абсолютно не означає, що галузь залишилася як би в «дощової тіні» НТР. Навпаки, науково-технічна революція зробила на неї дуже велике вплив – насамперед завдяки автоматизації та електронізації текстильного виробництва, зміни його структури, характеру розміщення і т. п. Проте можна стверджувати, що головне революционизирующее вплив на розвиток і розміщення текстильної галузі в останні десятиліття зробили два фактори. По-перше, це кардинальні зрушення в її сировинній базі і відповідно в її галузевій структурі. По-друге, це така зміна ролі окремих факторів орієнтації її розміщення, яке призвело до дуже суттєвих зрушень у її територіальній структурі.
Зупинимося спочатку на характеристиці сировинної бази текстильної промисловості. Основна зміна в цій сфері, тісно пов’язане з досягненнями НТР, полягає в поступовому, але неухильному скороченні частки натуральних волокон і збільшенні частки хімічних волокон, особливо синтетичних. Це дозволило набагато розширити і зміцнити сировинну базу галузі.
Ще одне важливе структурно-технологічне нововведення епохи НТР – швидкий розвиток трикотажного виробництва, яке в країнах Заходу стало чи не головною подотраслью всій текстильної промисловості, яка перевершує за вартістю продукції випуск власне тканин. Багато в чому це пояснюється тим, що продуктивність праці в трикотажному виробництві в кілька разів вище, ніж, наприклад, в ткацькому. Але ще більш високими темпами розвивалася промисловість нетканих матеріалів, які все ширше використовують для технічних цілей. До того ж продуктивність праці в цій підгалузі вище навіть, ніж в трикотажній.
Зміни в сировинній базі галузі значною мірою зумовили і зрушення в її галузевій структурі. На початку XXI в. у світі вироблялося 92 млн м2 бавовняних тканин (в середньому 14 м2 на душу населення), 21-22 млн м2 шовкових тканин (9 м2 на душу), 2,5 млн м2 вовняних тканин (0,5 м2 на душу) і ще менше лляних та інших видів тканин. Що ж до хімічних волокон, то потрібно враховувати, що їх нині в основному вживають в так званих сумішевих тканинах, тобто в поєднанні з вовною, шовком, бавовною (особливо це відноситься до найбільш масового поліефірного волокна).
Наприклад, майже все виробництво шовкових тканин в наші дні базується на хімічних волокнах.
Зміни в географії світової текстильної промисловості почасти також пояснюються зрушеннями в її сировинній базі, але в ще більшій мірі вони залежать від такого чинника, як вартість робочої сили. Виявилося, що в цьому відношенні відмінності між економічно розвиненими і країнами, що розвиваються воістину величезні: так, в Індонезії вартість робочої сили становить 0,24 дол на годину, у Пакистані – 0,4, в Індії та Китаї – 0,6, а в США – 13, у Франції – 14-15, у ФРН – 21-22 дол на годину. Саме дешевизна праці зіграла вирішальну роль у тому «велике переселення» текстильної (додамо – і швейної) промисловості з розвинених в країни, яке відбувається принаймні протягом трьох останніх десятиліть. При цьому потрібно враховувати, що в Індії,
Пакистані, Бангладеш, Сирії, Туреччині, Ірані, Єгипті, Марокко, Мексиці, Колумбії, Бразилії, Аргентині ця галузь склалася ще до Другої світової війни і, отже, потребувала значної модернізації, а в нових індустріальних країнах Азії (наприклад, в Таїланді) вона сформувалася порівняно недавно на цілком сучасній технічній основі. У 1990-х рр.. процес скорочення випуску тканин (окрім сумішевих) в розвинених країнах і збільшення їх виробництва в країнах, що розвиваються тривав особливо активно. У результаті з 1970 по 1990 р. країни Півдня майже подвоїли свою продукцію на світовому ринку і на початку XXI ст. їх частка у світовому випуску тканин досягла вже 2/3.
Той же самий географічний зсув можна простежити і на прикладі окремих підгалузей текстильної промисловості, в першу чергу головною з них – бавовняної. Для цього достатньо ознайомитися з першою десяткою країн з виробництва бавовняних тканин. Країни, що розвиваються, хоча і не переважають у ній кількісно, набагато перевершують розвинені за обсягом виробництва.
Цей же зрушення чітко простежується у виробництві тканин з хімічних волокон, але менше – у випуску вовняних і шовкових тканин. Важливо додати, що і в світі, що розвивається є свої відмінності. Наприклад, свого роду епіцентром світової текстильної промисловості нині стали субрегіони Східної і Південно-Східної Азії.
З охарактеризованих вище головним географічним зрушенням пов’язані і зміни в зовнішній торгівлі текстильними товарами. Ще в середині 1980-х рр.. на країни, що розвиваються припадала приблизно 1/4 світового експорту текстильних товарів, але тепер їх частка в ньому значно більше. У багатьох з цих країн текстильна промисловість має яскраво виражену експортну орієнтацію, так що на зовнішні ринки іноді направляється 2/3 і навіть 3/4 вироблених нею товарів. Ось чому з експорту текстилю нині у світі позаконкурентних перше місце займає Китай (разом з Сянганом), а з розвинених країн до групи лідерів входять Італія, Німеччина, США, Республіка Корея.
Текстильна промисловість Росії в 1990-х рр.. перебувала в стані глибокої кризи: тільки в першій половині того десятиліття її продукція зменшилася на 80%. У результаті частка текстильної промисловості у ВВП країни скоротилася за цей же час з майже 8% до менш ніж 2%, а в дохідній частині бюджету – з 26 до 2%. Таке різке падіння виробництва було викликане комплексом причин, серед яких втрата всіх традиційних джерел постачання бавовною і шерстю, залишковий принцип фінансування, низький технічний рівень і малоефективна виробничо-організаційна структура, для якої характерно безліч великих підприємств (з чисельністю зайнятих понад 1000 чоловік), що не дозволяє гнучко і швидко відгукуватися на потреби ринку. Тільки наприкінці 1990-х рр.. цей спад вдалося призупинити, так що з’явилася надія на відродження найстарішої галузі промисловості країни.
Немає коментарів:
Дописати коментар